Алекс Браунер - берлинский житель, ученый-ориенталист и пленник слова, движимый, скорее сочувствием, чем жаждой погрузиться в коллективное бессознательное нашей многострадальной родины, ровно как три месяца назад сошел на перрон полтавского вокзала. Его пыльная шляпа, видавший виды плащ и скромные сандалии выдавали в нем человека интеллигентного но не избалованного почестями.

Нужно ли говорить, что никто из встречающих не подозревал, что это событие повлечет за собой цепь крушений, трагедий и безумств в нашей вялотекущей провинциальной жизни. Скорее наоборот, была весна, и все мы были полны ожиданий и предвкушения безбедного существования. Алекс также, был бодр и полон надежд, ощущая не то, чтобы заброшенность в инобытие, а скорее, пребывание в самодостаточном до бесчувствия центре Вселенной. К тому же, оттопыренные бока его швейцарского чемодана из натуральной кожи, который был тут же нами с благоговением принят, ясно свидетельствовали о серьезных намерениях остаться здесь надолго. Его легкий берлинский акцент нисколько не раздражал, а скорее ласкал слух.

Как могли мы предвидеть, что вскоре алкоголь, ложно понимаемое гостеприимство и дьявольское изобретение немецких механиков станет виною двухмесячной неподвижности нашего гостя. Неподвижность, равно как и пребывание в больнице, заставили Алекса задуматься о временности земного пребывания, пересмотреть свою жизнь как бы заново. Следствием этих размышлений явились записки друзьям, передаваемые им из больничной палаты, которые впоследствии были переведены Алексеем Мартыновым.

Конечно же, тончайшая игра нюансов языка немецкого, теряется в переводе на наш грубый язык. Быть может, вдумчивый читатель не найдет здесь такого милого современному сердцу анализа. Зато эти записки, которые друзья Алекса Браунера рискнули объединить в книгу, полны лирики, грации и света. Нам и сейчас приятно думать, что завораживающее барочное изобилие природы и наша провинциальная идилличность породили эти строки.

Строго говоря, эта книга ни о чем. В ее основу легли личные, часто интимные, переживания автора, страстно желающего обрести себя, неторопливо и без суеты найти ответы на вопросы, извечно волнующие интеллигентного человека. Как это напоминает нам мечты немецких романтиков начала 19 столетия - забраться в глушь и вопрошать оттуда: "Что есть истина?"
 
Тот отважный читатель, который дерзнет погрузиться в глубины творческих исканий автора, возможно и не догадается какую бурю мыслей и чувств вызывали у нас тогда его вскользь оброненные замечания и наблюдения.

Уже много позже, по выздоровлении, когда мы с Алексом прогуливались благоухающими ночными полтавскими улицами, он сказал мне: "Смотри, Эдуард, это украинское небо!" И я долго смотрел в темное высокое небо, мерцающее мириадами звезд и думал... Да мало ли о чем мог думать я, скромный украинский парнишка, приобщенный к величию мысли нашего немецкого гостя... Тогда в моей жизни не нашлось места звездам - я увлекался парусниками, любил открытое море и просторные цеха заводов, любил грохот волн и грохот станков.

Да и "что есть истина?" 
 Нет ответа...

Едуард
Странадко

Передмова до книги Алекса Браунера
"НА СХІД"

Алекс Браунер - берлінський мешканець, вчений-орієнталіст й бранець слова, який був покликаний, скоріше співчуттям, аніж бажанням зануритися у колективне несвідоме нашої багатостраждальної батьківщини, три місяці тому зійшов на перон полтавського вокзалу. Його курний капелюх, бувалий плащ та скромні сандалії видавали в ньому людину інтелігентну але не розпещену почестями.

Чи потрібно говорити, що ніхто із зустрічаючих й гадки не мав, що ця подія спричинить ланцюг катастроф, трагедій та шаленостей у нашому тихоплинному провінційному житті. Скоріше навпаки, була весна, всі ми були повні очікувань та передчуттів заможного існування. Алекс також, був бадьорий і повний надій, відчуваючи не те, щоб зануреність в інобуття, а скоріше, насолоджувався перебуванням у самодостатньому до непритомності центрі Всесвіту. До того ж, відстовбурчені боки його швейцарської валізи з натуральної шкіри, яка була відразу нами із пошаною прийнята, свідчили про серйозні наміри лишитися тут надовго. Його легкий берлінський акцент анітрохи не дратував, а скоріше тішив вухо.

Як могли ми передбачити, що незабаром горілка, занадто щира гостинність та диявольський винахід німецьких механіків стане причиною двомісячної нерухливості нашого гостя. Відсутність руху, так само як й перебування у лікарні, змусили Алекса замислитися про тимчасовість земного перебування, переглянути своє життя із самого початку. Наслідком цих міркувань стали записки друзям, передані ним з лікарняної палати, які згодом були перекладені Олексієм Мартиновим.

Звичайно ж, тонка гра нюансів німецької, губиться у перекладі на нашу грубу мову. Вдумливий читач не знайде тут милого сучасному серцю аналізу. Але ці невеличкі новели, які друзі Алекса Браунера ризикнули об'єднати в книгу, повні лірики, грації та світла. Нам і зараз приємно думати, що заворожливе барочне багатство природи й наша провінційна ідилічність породили ці рядки.

Кажучи відверто, ця книга ні про що. До неї потрапили особисті, часто інтимні, переживання автора, який жагуче бажає знайти себе, неквапливо й без метушні знайти відповіді на питання, які споконвіку хвилюють розумну людину. Це нагадує нам мрії німецьких романтиків початку 19 сторіччя - забратися в глухомань у пошуках істини.

Той відважний читач, що наважиться поринути в глибини творчих шукань автора, можливо й не здогадається, яку бурю думок та почуттів викликали в нас тоді його мимохіть кинуті зауваження та спостереження.

Вже набагато пізніше, по видужанні, коли ми з Алексом прогулювалися тихими нічними полтавськими вулицями, він сказав мені: "Дивися, Едуарде, це українське небо!" І я довго дивився в темне високе піднебіння, що мерехтить мільярдами зірок і думав... Та чи мало про що міг думати я, скромний український парубійко, залучений до величі думки нашого німецького гостя...
Тоді в моєму житті не знайшлося місця зіркам - я захоплювався вітрильниками, любив відкрите море та просторі цехи заводів, любив гуркіт хвиль і гуркіт верстатів.

Та й "що є істина?"
Відповіді немає …