Сучасний стан мистецтва, опiсля практики модернізму, не визначається якимось стилем i є виключно iндивiдуальним процесом. Знаходячись на початку нової епохи, ми ще слабко уявляємо собi, що діється з нами, з часом та з нашими вiдчуттями. Взагалі, сучасне мистецтво перестало потребувати рефлексiї. І це у певному сенсі знаменно. Зараз немов би не важливо, про що говорить художник, лише б діяв механізм iсторiї, яку вiн розповiдає. Людству чомусь стало важливо не усвідомлювати себе у світі, а просто бути учасником процесу життя.

Нещодавно глядача та художника єднала любов, яку ми, здається, втратили. Ми живемо разом, але в душi кожен ненавидить інших, як у родинi, що розпалася. Як я розумію, головне не генетичне виродження талановитих людей, а небажання широкого загалу мати справу із справжніми талантами. Власне, так було у всі часи. Ницiсть — надто зручна форма існування людини. 

Ці роботи належать не стільки реальності, скільки світу сутiнок. Розмитiсть зображення є пластичною метафорою несталостi, проблемностi iснування. У подиху кiнця ХХ сторiччя автор вбачає симптоми недуги, коли болiсно переглядаються старі цінності, а нові викликають сумнів або вiдразу, коли прожите життя виявляється майже марним й удаваним, а світле майбутнє знов вiдсувається у недосяжну далечiнь, коли саме iснування набуває характеру хиткого, недостовірного та проникнутого тривожним почуттям втрати.

У цих роботах справжнiй поклик ночі. Німецькі романтики 20-х рокiв ХIХ-го сторiччя взагалi нехтували сонячним світлом — цариною розуму. Нічне життя дозволяло їм спiлкуватися з іншим світом, наповненим чуттєвістю, поезією, трепетанням та спілкуванням з духами природи. 

Едуард Странадко — особа мiстична i навiть священна на тлi українського художнього краєвиду. Його роботи, принаймнi для мене, як перепустка до iншого вимiру, де почуваєш себе сновидою. Це особливий світ із величезним змістом, з масою епізодів, з витонченими й повними загадковостi чудовими деталями. 

В основі його творчості лежить iдея трансформації одного елементу в інший за допомогою третього. Це винятково алхiмiчна ідея. Тобто фотографiчне зображення перетворюється на мистецтво не лише розмальовуванням, але й шляхом магiї. Таким чином аркуш фотопаперу вбирає в себе енергію творця.

Здається, він розпочинають своєю творчістю нове, платинове сторіччя i є представником тих митцiв, на яких вже відбилася втома бути «людиною розумною». Адже з часом стало очевидним, що людина та людська культура не вичерпується глуздом та розумом, а прилучення людини до культурних цінностей не зумовлює безпосередній прогрес у моральному та й  будь-якому іншому людському вимірі.