Ви визнаний художник. Можливо, у Вас були пропозиції покинути Полтаву, але Ви є вірним своєму місту. Що для Вас Полтава? Розкажіть трохи про себе...

Все, чим я займаюся, можна назвати "домашніми музичними вправами". Тому я не надто знайомий з такою категорією, як "визнання". Справді, певна кількість людей переглядає мій сайт, зроблений ось цими самими руками, іноді надходять пропозиції зробити виставку в одному або іншому місці. Але в сучасному мистецтві механізм популярності влаштований таким чином, що необхідно переступити через себе. Інколи наважитися на щось брутальне, аби викликати емоції глядача. Стежити за модними тенденціями. Тобто, стати професіоналом у повному розумінні цього слова. Ось я стою та роздумую - чи не походить слово "аматор" від слова "аморе" і чи потрібне мені заробляти гроші на тому, що мені близьке та миле.

Полтава - це дещо дивне та небезпечне місто з своєю своєрідною ментальністю. Для того, аби воно стало центром культури в Україні, необхідно, щоб мистецтва купували в ньому хоча б на декілька сотень тисяч доларів. Що можна сказати про місто, центральна вулиця якого забрукована камінням з надгробків міського кладовища, а герб являє собою перевернену криваву шкуру чи то бика, чи то людини, прибиту шестикінечними зірками, з луком, який стріляє вниз.
Всі наші полтавські великі люди ставали такими, лише покинувши наше бережене Богом місто. На захист Полтави можу сказати, що жити тут зручно, легко та відносно недорого. У вищесказаному є суперечність, але зіткнення суперечностей та управління ними є суть магії і магії мистецтва також.

Як написане в одній передмові до моїх робіт: "Факти біографії Едуарда Странадка туманні та суперечливі. Відомо, що декілька років він прожив у Петербурзі".

Як ні банальним є питання, але читачів завжди цікавить: що було імпульсом Вашому захопленню фотографією?

Колись я займався музикою. Грати так і не навчився, але любов та пошана до музики залишилися. Як і здатність відрізнити погане від хорошого. Голови, що розмовляють в телевізорі, повчають нас, що немає ні "поганого" ні "доброго". Проте це не так. Вони пропонують прийняти мені їх концепцію світу. Але у світі міріади кілобайтів зображення, де більшість є просто сміттям. І мені пропонується цим харчуватися!.. Про що це я?.. Так, - мій світ у моїх роботах.

Наші глядачі вже знайомі з Вашою творчістю, вважають Вас романтиком, можливо у наш час це одна з найрідкісніших та гідних якостей. Де Ви знаходите такі натхненні жіночі образи?

Можу сказати лише, що я не користуюся послугами модельних агентств. Всі "натхненні жіночі образи" - це знайомі або знайомі знайомих.

Чи немає у Вас спеціального реквізитного гардероба для пані, тому що в них завжди є непорушне відчуття стилю, незалежне від будь-яких модних тенденцій?

Звзвичай я пропоную використовувати для зйомок одяг, який був у моді 30-40 років тому. В такому вбранні сучасна жінка відчуває себе дещо незручно. Оскільки всі мої моделі непрофесійні, їхні думки переважно присвячені тому, як вони виглядають. Така невідповідність епохи та звичного стилю покривається так вдало помітною Вами натхненністю.

У багатьох Ваших роботах ностальгічне відчуття "зникаючої натури" - старовинні інтер'єри, садибні пейзажі, образні будинки, витонченість людських почуттів. Чим це все є у Вашому житті?

Насправді я займаюся фотографуванням вже дуже давно і тому "старовинні інтер'єри, садибні пейзажі, будинки та витонченість людських почуттів" зникають природним чином. Багато чого та багато кого вже немає на Божому світі. І, перш за все, на жаль, зникає витонченість почуттів. Я багато та подовгу жив за кордоном, тому можу авторитетно заявити, що відчуття ностальгії наздоганяє нас, як тільки проходить перше здивування від побаченого.

До речі, романтизм - дуже модна філософська течія, яка виникла у противагу плісняві життя початку позаминулого століття.

Що особисто Ви вкладаєте в назву серій "Одного разу", "Лише вчора", "Майже живопис"?

Назва, це дуже важливо. Ніхто, напевне, не читав книгу забутого нині автора "Камо грядеші?" Тепер вдала назва живе сама по собі. З огляду на те, що пошукові системи Інтернету працюють переважно зі словами, а не із зображеннями - назва повинна бути. Як і мінімум тексту. Інакше, - як знайдуть одна одну споріднені душі.

Хто Вам цікавий з світу фотомайстрів? Хто близький за духом, з ким би хотілося поряд попрацювати?

Кожний з нас - як квітка на довгому стеблі своїх попередників, що йде в глиб століть та культур. Тому ми ледь розуміємо інших і майже ніколи не буваємо зрозумілими. Завдячуючи новим технологіям ми можемо не лише спілкуватися, але й бувати у музеях і на персональних виставках один одного. Поняття колективної творчості, на щастя, відійшло разом із неспроможною суспільною формацією.

Якби Вам запропонували фотороботами проілюструвати художній твір, що б Ви вибрали з моря літератури?

Проблема із застосуванням моїх робіт існує. Майже з упевненістю можу сказати, що їх важко якось використовувати не за прямим призначенням та у відриві від життя автора. Може бути Чехов: "Моє життя" або романи Гріна. У їхніх текстах є особлива краса простих речей, вчинків та порухів душі.

Якби не фототворчість, чим би Ви займалися у житті?

Я достатньо багато чим займався у житті: був машиністом асфальтоукладальника, екскаваторником, фотографом, журналістом, ремонтував, будував, викладав фотографію, збирав коноплі в колгоспах полтавської області. Без сумніву - це все корисні та потрібні професії. Одне лише скажу напевне, що коли я полишу займатися мистецтвом, буду нудним та нестерпним. Де, як не у мистецтві або в політиці можна примусити світ "прогнутися" під себе? Хоча - все навколо - мистецтво. Наприклад, наше міське звалище завжди диміло та горіло. Все місто потерпало від задухи, східного вітру, але, схоже, це всіх влаштовувало. За виключенням того проміжку часу, коли там працював бульдозерист, який винайшов спосіб, як позбавитися цього... Так, велика роль особи в історії. На жаль, тепер ця людина на пенсії.

Що може надихнути Вас на роботу, чи фотообрази народжуються спонтанно?

Якщо, комусь буде насправді цікаво, скажу лише, що ніколи не варто силувати або ламати себе. На жаль, в сучасному мистецтві безліч прикладів якраз такого насильства над природою мистецтва та людини. Всі ці проекти, концепти, серії з обов'язковим виконанням в строк і за гроші, згубні для творчості та душі. Фотографія тим і приємна, що можна з тисяч відзнятих кадрів відібрати один, у якому раптом, часто спонтанно, як би "все склалося". Йдеться, звичайно, не про композицію. Тому фотографія така актуальна зараз у світі, вона дихає сучасністю та кличе до майбутнього.

Місце, де Ви добре себе почуваєте?

Це таке віртуальне місце, де є і хатина, і котик, і корова, і садок вишневий, і струмок, на горі - дуб, "чи то вечір, чи то день", де і "мама молода й батько ще живий".

А де б хотілося побувати, аби відчути себе щасливим?

Я часто бачу сни. Вони йдуть один за одним, як череда хмар. Вранці прокидаюся у стані майже блаженному. Дивно, але майже всі мої фотографії незбагненним для мене чином схожі на ці сни. Там теж свій, особливий світ, світло як би нізвідки. І герої, як  у ві снах, наділені самостійною чарівністю.

Якби довелося зобразити мрію, щоб це було?

Це було б місто забутого дитинства, казкової країни, за видноколом якої спраглий шукає чистого джерела, закоханий - свого ідеалу, а змучений - спокою.

Ви по життю мандрівник зачарований або розчарований?

Хороша назва для наступної виставки: "Зачарований мандрівник".

Любов Брагилева